Más canciones de Artem Loik
Descripción
Compositor: Голубєв Роман Володимирович
Letrista: Артем Лоік
Letra y traducción
Original
Ми зустрілись вперше на уроці укрліт. Талановита, геніальна - мені кажуть всі.
Та я тікав з уроків, а ти дивилась услід: "Спокійно, а з тобою дід у кожусі!
" Не знали ми малю що без літератури будемо ходити в стаді та не зробимо ні кроку, бо не навчать історію і культуру, довчаються, як бачимо, тепер в окопах.
Нічого не змінилось, досі бісить біля трону, свині у стілах знову буцають копитом бісор, лиш у посадках заспівали не птахи, а дрони. Така сьогодні, Лесю, лісова пісня. От і
Осеєм скільки років все шукаю таку, я. Накривала чорна літера, змучена кава.
Я так довго повертався до тебе. Дякую, що ти мене чекала.
Ти нагадала мені, хто я, залишила своє кредо.
Слово - моя ти єдина зброя, яку не зупиняють РЕБи.
Я нагадаю людям, хто ти, хоч ти і не просиш.
Всі ми в літературній піхоті у Лариси Косач.
Ми бережемо і збираємо тебе усі, якщо мова йде про двісті гривень у руці.
Ти на грошах сьогодні подана в мініатюрі, та забагато двохсоток за двохсотю купюри. Чорне лишилось чорним, навіть не побіліло.
Лесю, я знаю, як тобі боліло на лікуванні у палатах і у санаторіях.
Твої вірші читаю, як під небесами того я. Та слово ти гірке, як червона калина.
Тебе не купиш за азійський коштовний калим, бо побачить справжню українку на колінах може лиш Бог, що скаже: "Встань з колін! " І попсові треки досі в мене не виходять.
Я романтик так собі, лірик на пів сторінки.
Та якщо кого цікавить, обираю пооргію від Лесі Українки.
Ти нагадала мені, хто я, залишила своє кредо. Слово - моя ти єдина зброя, яку не зупиняють
РЕБи. Я нагадаю людям, хто ти, хоч ти і не просиш.
Всі ми в літературній піхоті у Лариси Косач.
І ми забили та у катакомбах все написано, і ми проспали та в боярині всі наші плями.
Тому в руках знову з модернізованими списами, з модернізованими кулеметними шаблями. Ти говорила, та ми неуки усе прослухали.
Ти нас будила, та ми русифіковані снами.
Тому в руках знову з модернізованими луками та все ще з не модернізованими нами.
Моя ти єдина зброя!
На захист мого воїна.
Слово - моя ти єдина зброя. На захист мого воїна.
Traducción al español
Nos conocimos por primera vez en una clase de vuelo. Talentoso, brillante, me lo dice todo el mundo.
Pero me escapé de las lecciones y tú me cuidaste: "¡Cálmate, el abuelo está contigo con un abrigo de piel!
Poco sabíamos que sin literatura caminaríamos en rebaños y no daríamos un solo paso, porque no enseñan historia y cultura, aprenden, como vemos, ahora en las trincheras.
Nada ha cambiado, todavía hay furor cerca del trono, los cerdos en las mesas vuelven a gorjear, solo que en los rellanos no eran los pájaros los que cantaban, sino los drones. Qué canción del bosque hoy, Lesya. Eso es todo
¿Cuántos años llevo buscando uno? Carta negra cubierta, café cansado.
He estado volviendo contigo durante tanto tiempo. Gracias por esperarme.
Me recordaste quién soy, dejaste mi credo.
La palabra: eres mi única arma que los REB no pueden detener.
Le recordaré a la gente quién eres, incluso si no me lo preguntas.
Todos formamos parte de la infantería literaria de Larisa Kosach.
Todos te protegemos y te recogemos, si hablamos de doscientas jrivnias en la mano.
Hoy tienes dinero, presentado en miniatura, y doscientos es demasiado para doscientos billetes. El negro siguió siendo negro, ni siquiera se volvió blanco.
Lesya, sé lo doloroso que fue para ti ser tratada en pabellones y sanatorios.
Leo tus poemas como si estuviera bajo el cielo. Pero tu palabra es amarga como un viburnum rojo.
No te pueden comprar con un kalim asiático caro, porque sólo Dios puede ver a una verdadera ucraniana de rodillas y decir: "¡Levántate de tus rodillas!" Y las pistas pop todavía no me funcionan.
Soy un romántico regular, letrista de media página.
Pero si a alguien le interesa, elijo la orgía de Lesya Ukrainka.
Me recordaste quién soy, dejaste mi credo. La palabra: eres mi única arma que no puede ser detenida.
REB Le recordaré a la gente quién eres, incluso si no me preguntas.
Todos formamos parte de la infantería literaria de Larisa Kosach.
Y marcamos y en las catacumbas todo está escrito, y nos quedamos dormidos y en el boyardo todas nuestras manchas.
Por lo tanto, nuevamente en manos de lanzas modernizadas, con sables de ametralladora modernizados. Hablaste, pero nosotros escuchamos todo sin saberlo.
Nos despertaste, pero los sueños nos rusifican.
Por lo tanto, nuevamente en manos de arcos modernizados y aún de nosotros no modernizados.
¡Eres mi única arma!
En defensa de mi guerrero.
La palabra es mi única arma. En defensa de mi guerrero.